17 українських постачальників отримали право експортувати соняшниковий шрот до КНР

17 українських постачальників отримали право експортувати шрот соняшниковий до Китаю. Генеральною адміністрацією з митних питань КНР (GACC – General Administration of Customs of the People’s Republic of China ) було схвалено та опубліковано перелік виробників шроту соняшникового, які мають право експорту до КНР (всього опубліковано 24 постачальника).

Шріт або шрот (нім. Schrot — «дріб», «дрібні обрізки») — твердий залишок насіння олійних культур після вилучення з нього олії екстракційним способом; побічний продукт виробництва олій, отриманий після екстрагування олій розчинниками.

Перелік схвалених українських виробників шроту соняшникового викладено на китайському сайті GACC у файлі MSO Excel:

З української сторони це стало результатом тривалої та плідної роботи держави, бізнесу та профільних асоціацій, а також показником визнання діючої системи державної контролю при виробництві кормів рослинного походження в Україні та гарантій Держпродспоживслужби.

Для КНР такі поставки є життєво важливими на тривалу перспективу, тому важлива стабільність, гарантованість поставок з України.

Очевидно, що всім заважає російська гібридна воєнна агресія, яку необхідно припинити  та повернути Україні всі окуповані Росією території. Адже з російською ідеєю Новоросії в Україні ними буде як і з будівництвом комунізма в Росії з російським “атеїзмом” та з російською “світовою пролетарською революцією”.

3-5 червня Голова Держпродспоживслужби перебував з офіційним візитом у Китаї, під час якого провів зустріч з керівництвом GACC щодо обговорення питань взаємної торгівлі сільськогосподарськими товарами. Китайська сторона відмітила інтерес в українському соняшниковому шроті на ринку КНР.

Умови та процедури ввезення соняшникового шроту передбачені Протоколом санітарних та фітосанітарних вимог щодо експорту соняшникового шроту з України до Китайської Народної Республіки, який викладено у відповідному розділі сайту Держпродспоживслужби, що ускладнює доступ до нього і створює умови для корупції. Це необхідно виправити або замінити керівника державної служби.

Див. інформацію на сайті Мінагрополітики: 17 потужностей отримали право експортувати шрот соняшниковий …  17 потужностей отримали право експортувати шрот соняшниковий до Китаю. 03.07.2018 10:33. Генеральною адміністрацією з митних питань КНР …

Китай може і повинен припинити російську гібридну воєнну агресію проти України і заставити повернути окуповані території. Адже це вигідно всім.

Китаянка з України блискуче завершила навчання у китайському університеті

21 червня в Хейлунцзянскому університеті у Китаї відбулася грандіозна церемонія вручення дипломів випускникам 2018 року. Українська студентка китайського походження Ніна Лінь вийшла на сцену, щоб виголосити промову.

Як тільки Ніна Лінь вимовила дві вітальні фрази, відразу пролунали гарячі оплески. Її швидка вільна мова на путунхуа (загальнонаціональний діалект китайської мови) викликала гарячий відгук аудиторії.

Укараїнка Ніна Лінь блискуче закінчила китайський університет

«У 2013 році мені було всього 16 років, коли я приїхала в Хейлунцзянский університет. Моя китайська мова ледве могла досягти тоді рівня звичайної розмови. Як і іншим іноземним студентам, мені не дуже давалися китайські ієрогліфи », розповідає дівчина, -« коли я вперше приїхала до Китаю, я відчував себе самотньою, безпорадною і неосвіченою. Але тепер я багато знаю, я стала справжнім знавцем Хейлунцзянский університету і знавцем Китаю».

Ніна Лінь –  випускниця факультету міжнародної економіки і торгівлі інституту міжнародної культури і освіти Хейлунцзянського Університету. За три з половиною хвилини свого виступу Ніна Лінь згадала своє власне життя в Китаї і свій особистий досвід дорослішання і становлення, подякувала викладачам за турботу і увагу до неї, китайських та іноземних друзів за щиру дружбу.

І куди б тепер вона не вирушила, вона ніколи не забуде університетське життя. «Я не забуду аудиторії, їдальню, викладачів і друзів по навчанню, навіть дух гуртожитку … Ще раз дякую Університет, викладачів і друзів-студентів. І нехай у нас буде те, що ми зараз маємо, і нехай у всіх у нас буде різноманітне майбутнє.

Китай і Україна Українка Ніна Лінь з подругами у КНР після закінчення університету

У справжній час серед китайської забезпеченої молоді стало модним трендом придання обличчю більш європейських рис і відбілювання шкіри, щоб бути ближчими до європейського типу молоді, адже тоді простіше  подорожувати  і жити в Європі і Америці. Китайці також люблять гарних українських дівчат. Очевидно, що Ніна Лінь поєднала у собі красу, товариське відношення до колег і гарні знання – тому її чекає світле майбутнє.

У КНР є й протилежні приклади відношення до українських дівчат, якщо вони не схожі на китайців і порушують китайські закони, див.:

Пригоди моделі з України Лідії Сидорової у Китаї і сусідніх країнах

українська заробітчанка Лідія Сидорова у КНРchina-ukraine.info Все більше українців подорожує чи виїжджає на заробітки до

Українці у Китаї – викладання англійської мови – небезпека нелегальної роботи

Про досвід життя двох українців у Китаї протягом року

Порядок інвестування в КНР – інформація для іноземців від уряду КНР

Порядок іноземного інвестування (капіталовкладень) до КНР визначає уряд КНР. У даній публікації подані всі необхідні посилання: 7 керівництв,   5 найбільш частих запитань і відповіді на них, 5 основних форм і заява, які оформляють інвестори. Гіперпосилання ведуть на документи державних органів КНР на англійській і китайській мовах, текст яких має юридичну силу і тому порушення вимог вказаних документів в інвестиційній діяльності  викликає відповідальність по законам КНР.

Адміністрація сайту china-ukraine.info може надавати послуги з  перекладу публікацій з англійської чи китайської мов на українську чи російську мови, а також додаткові консультації з авторизованих джерел.

Натискуйте на гіперпосилання для переходу до необхідних ресурсів на сайті уряду КНР чи для скачування необхідних документів для організації іноземної інвестиції в КНР:

Керівні урядові документи КНР щодо іноземного  інвестування в КНР

  1. Правила формування компаній з цінними паперами з іноземними акціонерами
  2. Тимчасові адміністративні правила щодо управління комерційними банками за кордоном
  3. Правила боротьби з відмиванням грошей фінансовими установами
  4. Заходи з адміністрування управління активами клієнтів бізнесу компаній цінних паперів
  5. Закон про майно Китайської Народної Республіки
  6. Положення про адміністрування торгівлі ф’ючерсами
  7. Інвестиційний фонд цінних паперів Закон Китайської Народної Республіки

Запитання щодо інвестування в КНР та відповіді уряду КНР

  1. Як іноземні підприємства платять податки?
  2. Чи можуть іноземні інвестори зняти інвестиції під час операції?
  3. Які процедури слід застосовувати іноземним інвесторам для створення FBIE (A foreign-funded business-starting investment enterprise – інвестиційне підприємство, що фінансується з іноземних інвестицій)?
  4. Що таке просування інвестицій?
  5. Що таке інвестиції та реінвестування?

Документи для оформлення інвестиції в КНР (форми і заява для скачування)

  1. Форма для затвердження назви новоствореної компанії
  2. Форма подання реєстрації некомерційних іноземних інвестованих компаній
  3. Форма подання реєстрації іноземних інвестованих компаній
  4. Форма для зміни реєстрації назви компанії
  5. Форма для вилучення модифікації
  6. Заява про постійне проживання в Китаї (для інвесторів, їх подружжя та дітей)

Уточніть відсутність чи наявність змін у порядку іноземного інвестування в КНР – на сайті уряду КНР у розділі “Інвестиції”(Investment) 

Можете задати запитання  чи зробити бізнес-пропозицію через форму зворотнього зв`язку:

У Тяньцзінському університеті іноземних мов презентували китайське видання поезії Шевченка

Як інформує Посольство України в Китайській Народній Республіці та в Монголії (за сумісництвом), у Тяньцзінському університеті іноземних мов (ТІУМ) відбулася презентація видання китайською мовою антології поезії Тараса Шевченка«Батько духу українського народу». Книга підготовлена за сприяння Посольства України в КНР і спільно укладена та видана Тяньцзіньським університетом іноземних мов (ТУІМ) та Пекінським товариством іноземних досліджень.



У презентації брали участь Посол України Олег Дьомін, ректор Тяньцзіньського університету іноземних мов Чень Фачунь, проректор Ван Міньюй, студенти й викладачі цього вишу, а також представники інших університетів Тяньцзіня й міської влади.

Виступаючи перед присутніми Посол України в КНР Олег Дьомін акцентував увагу на тому, що історія знайомства китайців із творчістю Т.Шевченка налічує понад 100 років і видання антології дасть новий імпульс вивченню творчої спадщини великого Кобзаря в КНР. За словами Посла, наразі в Китаї спостерігається зростання зацікавленості Україною,особливу роль у чому відіграє ініціатива «Один пояс, один шлях», у реалізації якої Україна бере активну участь.

Під час презентації, зокрема, китайські студенти ТІУМ декламували вірші Т.Шевченка українською мовою та в перекладі китайською. Родзинкою заходу стали пісні на вірші Кобзаря у виконанні гурту «Спів Братів» –  фіналістів шоу «Україна має талант».

У Тяньцзінському університеті іноземних мов функціонує Центр дослідження України. Відкритий за сприяння Посольства України в КНР у 2014 році як Китайсько-український культурний центр імені Тараса Шевченка, цей заклад – один із перших осередків українознавства на теренах Китаю – отримав у 2017 році статус «дослідницького», що суттєво розширило можливості його роботи на українському напрямку.

Про плани Центру дослідження України та перспективи співпраці Посольства й університету, а також ТІУМ із українськими вишами йшлося на зустрічі Посла з ректором університету паном Чень Фачунем. Серед питань, порушених китайською стороною, було поліпшення забезпечення китайських студентів посібниками з вивчення української мови.

Біля двох годин Посол приділив спілкуванню зі студентами з України.

 

 

 

Український студент у Китаї та перспективи його роботи і життя

Все більше українців подорожують чи виїжджають на навчання або (і) заробітки до КНР. Внутрішній світогляд кожного заробітчанина, у тому числі викладача чи студента формується на основі  успішного чи неуспішного життя в Україні (як правило – не успішного). У свою чергу, оцінки життя та навчання або роботи  в КНР формуються також відповідно до рівня  знаходження у КНР. Для прикладу, читайте Русский взгляд на китайскую глубинку (сельский дом и жизнь в нём),  “Про досвід життя двох українців у Китаї протягом року” , “Пригоди української моделі Лідії Сидорової у Китаї” де зображені різні сторони життя у Китаї для різних українців та росіян.

На сайті Китай і Україна (china-ukraine.info) розміщуються публікації з різних видань, у яких автори статей розповідають про свої подорожі або роботу чи навчання у Китаї. Дана неформальна довідкова інформація допоможе бажаючим українцям зробити правильний вибір щодо КНР, проте з урахуванням своїх особливостей, адже мова йде про перехід у зовсім іншу систему національно-ментальних, культурних та інших особливостей – на відміну від переселення у країни з населенням на основі європейського.

Ця публікація побудована на основі статті «Із далекого Китаю дивишся на Україну й розумієш, що живемо у постійній війні із самим собою, втративши внутрішню гармонію. А вона українцям ой як не завадила б…», яка відображає дуже локальні погляди і локальний досвід життя українського студента із Полтавського університету економіки і торгівлі (ПУЕТ) Олексія Москаленка, його керівника та ректора ПУЕТ Олексія Нестулі, який має величезну кількість нагород і титулів за успіхи  у сфері економіки і торгівлі в Україні. Стаття має особисті, суб`єктивні погляди на життя в КНР та на життя в Україні, які відрізняються від поглядів багатьох  інших. Далі викладається  текст вказаної статті для ознайомлення.

Про поїздку до Китаю Олексій Москаленко мріяв років із 15-ти. То була пристрасть до невідомого, бажання побачити на власні очі древню й загадкову країну з багатими традиціями, що швидко змінювалася й розвивалася у сучасному світі. Проте мріяв потрапити туди не в статусі пересічного туриста, а прагнув навчатися в Піднебесній і… працювати.

На відміну від своїх ровесників хлопчина з Глобиного, котрий виріс у звичайнісінькій родині, цю мрію не вважав захмарною чи нездійсненною. Жив за принципом одного з героїв фільму «Чародії»: бачу мету, вірю в себе, не бачу перешкод. Як сам зізнається, протягом чотирьох наступних років робив усе, щоб втілити мрію в життя: навчався, збирав інформацію про Китай та про освітні проекти, пов’язані з цією країною.

З думкою про омріяну Піднебесну після закінчення школи вступив до Полтавського університету економіки і торгівлі, щоб вивчати міжнародну економіку. Результат? Ось уже майже п’ять років Олексій Москаленко проживає в Китаї та працює в транснаціональній компанії в багатомільйонному Шанхаї.

— Мені було 19 років, коли вперше приїхав до Китаю, — розповідає Олексій. — Як потрапив? Та дуже просто: взяв участь у проекті з обміну студентами і поїхав на рік вивчати китайську мову. Для мене то була друга поїздка за кордон і перша — в таку далеку країну. Певною мірою, то був вияв авантюризму, бо їхав, зовсім не знаючи китайської мови. До слова, я доволі скептично ставлюся до вивчення саме китайської без занурення в мовне середовище. З тією ж англійською, французькою чи італійською все набагато простіше: як і українська, вони належать до індоєвропейської мовної сім’ї, тож завдяки спорідненості їх і вивчати легше.

— Під час тієї поїздки, аби знайти порозуміння, ти англійською мовою користувався? — Зрідка (сміється). Уявіть собі: у групі в університеті, де я навчався, — 25 студентів. З них один українець, одна росіянка, дві італійки, а решта — корейці, котрі ні англійської, ні китайської не знають. Спілкувалися спочатку на мигах та на пальцях. Найдивніше те, що чудово один одного розуміли.

— Китай та Україна дуже різняться між собою. Чи не було в тебе культурного шоку? — Ця країна відрізняється від будь-якої іншої держави світу. І чим довше там живеш, тим краще розумієш, наскільки ми насправді різні. Розумієш, що є базові речі, однакові для жителів нашої планети, проте ми сильно різнимося в деталях. Власне, у цьому й полягає нині моя робота — відшліфовувати всі міжкультурні нерівності, котрі призводять до значних проблем у бізнесі. Я, наприклад, знаю, чому не вдалося втілити в життя великі проекти між Китаєм та Україною. Упевнений, що трапилося це через культурну дезкомунікацію: не було тієї сторони, котра змогла б загладити всі гострі кути. Чимало проектів не вдалося реалізувати через, здавалося б, дрібні деталі, котрі ні китайська, ні українська делегації не бачили і не враховували. Проте це цілком до снаги людині, котра ніби живе в двох вимірах, має дві сторони — китайську та українську.

— А твоя українська сторона у мирі співіснує з китайською? — Не завжди. Просто я вже трішки навчився використовувати їх, залежно від ситуації. Інколи моє керівництво говорить: «Так, Олексію, вимикай свою китайську сторону і кажи прямо». Бо в цій культурі не прийнято говорити прямо. Якщо це робиш — китайців це дивує, бо інформацію потрібно подавати завуальовано, ніби запаковану в коробку. Навіть просту річ потрібно подати в правильному ракурсі. Наприклад, коли китайський хлопець знайомиться з китайською дівчиною, він заходить дуже здалеку (образно кажучи, робить крюк через три поверхи і заходить ззаду), а в нас все напряму і в лоб. А там так спілкуються і в особистому житті, і в бізнесі.

— Отакі тобі справжні китайські церемонії. — Авжеж. Нещодавно зустрічався із власницею одного із заводів. От вона виявилася найпрямолінійнішим жителем  Китаю, якого я зустрічав за всі роки, що живу й працюю там.

— Тобі складно було з нашою схильністю до відвертості у перший рік роботи в Китаї? — Аж ніяк, бо китайці дуже толерантні. Й до багатьох речей ставляться з великим розумінням. Навіть якщо ти робиш щось таке, що китайцеві не подобається, тобі про це не скажуть: усе «списується» на культурну різницю. Головне, щоб іноземці не виявляли агресії: от її китайці не сприймають. Якщо ти вихлюпуєш негативну енергію, ти втрачаєш своє обличчя. Ще один момент, який іноземці не враховують, а для китайців він дуже важливий, — це ієрархія. Вона яскраво проглядається в суспільстві та в бізнесі, з нею пов’язано чимало моментів в етикеті. Для прикладу, візитку спочатку дають першій особі делегації чи керівнику компанії. Подарунок кращий — теж керівникові. Якщо ти робиш однакові подарунки першій особі фірми і його підлеглому, то образиш обох. Ієрархія дуже чітка й ніхто нікуди не лізе, не намагається підсидіти старшого за статусом. Усі живуть за Конфуцієм: кожен займає свою нішу — в цьому секрет злагодженого китайського механізму. Як на мене, то українцям добре жити якраз і заважають хаотичність і зайва, часто невиправдана, амбіційність. «Китайці ніколи не стануть європейцями: вони добре вчаться і беруть те, що їм подобається, проте не забувають про власне коріння»

— Тобто жителі Піднебесної керуються більше здоровим глуздом, ніж емоціями? — Порівняно з нами, то так. Але зараз у китайському суспільстві з’явився тренд до емоційності. Бо країна відкривається, набирається європейських звичок. При цьому китайці ніколи не стануть європейцями: вони добре вчаться і беруть те, що їм подобається, проте не забувають про власне коріння. У них немає апокаліптичних теорій на кшталт кінця світу чи судного дня, китайці переконані, що Всесвіт постійно змінюється, а разом з ним — і ми. Вони живуть згідно з теорією балансу енергії, коли в житті людини повинні гармонійно поєднуватися п’ять стихій — земля, вода, вогонь, дерево і метал. І цей баланс вони витримують у всьому — в особистому житті, харчуванні, бізнесі.

— І схоже на те, що тобі це подобається? — Якби не сприймав китайську культуру та традиції, то через місяць би поїхав звідти. Мої знайомі італійці вивчають мову, але не можуть прийняти культуру. І це не через славнозвісну італійську емоційність, а радше через закритість європейців і певне небажання позбуватися стереотипів. Китайці ж, навпаки, намагаються уникати помилок інших країн та культур, які закриваються від решти світу. Вони прагнуть відкрити свою країну, познайомити якомога більше людей з історією, культурою. Тому майже при кожному університеті Китаю сьогодні працюють мовні курси. Якщо в Україну щороку на навчання приїздять 30 тисяч іноземців, то до Китаю — 200 тисяч.

— Це не лише культурний та освітній обмін. Певно, таким чином китайці намагаються ще й зруйнувати стереотипи, які існують у світі? — Справді, стереотипів вистачає. На них страждає й цивілізована Європа. Нещодавно один знайомий німець розповідав, що бачив сюжет про дівчинку з Китаю, котра приїхала навчатися до Європи. А до того вона, мовляв, жила в Пекіні в районі Чаоянг і щодня на велосипеді їздила до школи. Бідненька! От у Європі вона буде щаслива… А нічого, що район Чаоянг — це район мільярдерів, де знаходяться всі посольства, а квартири коштують від 500 тисяч євро? А в новинах подають так, ніби бідній китаянці пощастило, що вона вирвалася до цивілізованого світу.

— І все ж погодься, що наші співвітчизники більше налаштовані на Європу. Існує в суспільстві такий стереотип: якщо на навчання — то до Європи, працювати — теж туди, бо зарплата краща. — Молодим і амбітним, котрі мріють чогось досягти в житті, я б усе-таки радив обирати Китай і країни Азії, де потужно розвивається економіка, а не стареньку Європу. Мої знайомі архітектори-європейці, котрі відкрили в Шанхаї власну архітектурну фірму, якось зауважили, що міста такого рівня (24 мільйони жителів) у старому світі є, але вони вже мертві, чимось нагадують дідуся з бабусею. Міста стали своєрідними музеями, куди туристи приїздять пофотографуватися, а місцеві жителі борються з емігрантами за місце під сонцем. Йдеться про такі мегаполіси, як, скажімо, Лондон, де я бував неодноразово і котрий видався мені дещо депресивним. З іншого боку, не треба забувати, що у Європі існує велика конкуренція навіть серед представників так званих титульних націй. Яскравий тому приклад — моя знайома, котра народилася й живе у Швейцарії, зважаючи на специфіку багатомовної країни, на рівні рідної знає кілька іноземних мов. Вона отримала престижну освіту в престижному тамтешньому університеті, проте працювати доводилося звичайною офіціанткою в кафе, доки доросла до дрібного клерка. І так не лише в Швейцарії. Як на мене, то європейська побутова ситість породжує небажання що-небудь відкривати, шукати. Бо від ситості закриваються очі.

— А що говорять твої знайомі китайці про українців? — Вважають нас дуже… хаотичними і не розуміють стану паніки, в якому ми часто існуємо. Якщо китаєць чогось не знає — він вчиться. А ми під впливом пихи та гордощів вмикаємо захисну комбінацію «я й так знаю», хоча насправді не знаємо нічого. Китайці ж не соромляться запитувати. Наприклад, у Китаї мені дуже близькими будуть жителі Анголи, Австралії чи іншої країни. Бо ми — чужинці і щодня зіштовхуємося з одними й тими ж проблемами. Власне, мені у будь-якій країні світу дуже легко спілкуватися з  іноземцями, незалежно від нації. Головне, щоб вони розуміли англійську мову. В Україні важко, бо я представник нації країни, до якої вони приїхали. А тому іноземці не можуть різко критикувати чи говорити про те, що їм не подобається, стають обережними та ввічливими. Лише коли говорю, що живу в іншій країні, то починають розповідати про українські ідіотичні особливості, які, до речі, має кожна країна. Тільки українці, мені здається, до цих зауважень не прислуховуються. Не хочуть чути. Це, мабуть, трішки пов’язане з комплексами. «Я не намагаюся купувати житло чи авто в Шанхаї, хоча міг би, і не мрію про те, щоб мої діти народилися тут»

— Льошо, знаю, що у 2008 році ти був українським волонтером на літніх Олімпійських іграх в Пекіні. Якраз то був перший рік твого перебування в Китаї. А зараз підтримуєш з Батьківщиною стосунки, береш участь у спільних українсько-китайських проектах? — На жаль, це виключно культурно-освітні проекти, в яких беру участь як добровільний помічник і консультант Посольства України в Китаї. Наприклад, зараз реалізується проект транслітерації китайської мови на українську (йдеться про правильну передачу китайських ієрогліфів українською мовою). До цього проекту залучено чимало учасників, я теж намагаюся зробити свій внесок. Ще співпрацюю з Інститутом Конфуція, котрий допомагає налагодити діалог між Львівською міськрадою та посольством Китаю. Львівська мерія дуже зацікавлена у такій співпраці, нещодавно мер цього міста особисто приїздив до Китаю.

— А Полтава? Не було спроб з боку нашого міста налагодити співробітництво з Китаєм і знайти місто- побратим? — Було б бажання з боку полтавської сторони, я б допоміг. Тут потрібен інтерес найвищого рівня. Тільки тоді буде результат, бо поки що влада українських міст демонструє пасивність, і Полтава — не виняток. Натомість китайці зацікавлені у розширенні кордонів і прагнуть завдяки теплій позитивній енергетиці та гостинності продемонструвати, що вони відкриті для світу, зруйнувати стереотип закритої держави. Китайські інвестори зацікавлені в тому, щоб вкладати кошти у проведення за кордоном культурних заходів та проектів. Як приклад, доволі солідна китайська організація, що працює у Лондоні, опікується китайським кіно у Британії. Якби було справжнє бажання з боку України реалізувати щось аналогічне і в нашій державі — китайці б охоче підтримали таку ідею. Щодо Полтави, то потрібно, щоб був месидж з боку полтавської мерії стосовно співпраці. Ще треба знайти місто в Китаї, схоже з Полтавою за іміджем, і з ним налагодити зв’язок… Та скажу відверто, що дуже скептично дивлюся на все це, оскільки маю негативний досвід: мої співвітчизники до реалізації таких проектів ставляться формально. А потрібно вилазити із власної коробки і мислити більш масштабно. Головне — навчитися себе реально оцінювати і презентувати на світовому ринку. Бо при завищеній самооцінці потім з’являються невиправдані очікування, далі — внутрішня боротьба й агресія. Із далекого Китаю дивишся на Україну й розумієш, що живемо у постійній війні із самим собою, втративши внутрішню гармонію. А вона українцям ой як не завадила б…

— Тата з мамою до Китаю на гостину ще не запрошував? — Мої батьки, як і раніше, проживають у Глобиному, а в душі живуть Китаєм. Мобільный шиномонтаж та я поки що не бачу причин для їхньої поїздки сюди, оскільки переліт доволі тривалий: прямий рейс літаком із Києва до Пекіна займає 10 годин. Мандрівка дуже втомлива, тож краще я їх навідуватиму. З іншого боку, мої знайомі, котрі живуть у Азії вже понад п’ять років, тільки тепер кличуть у гості батьків, бо процес підготовки дуже тривалий. Та й тато з мамою радше до Європи поїдуть, щоб навідати мою сестру, котра нині живе в Лондоні.

— Можливо, надто особисте запитання, але чи не думав ти про те, аби залишитися в Китаї назавжди? — Нині я живу, як більшість моїх колег-іноземних співробітників, за принципом: мій дім там, де моя зубна щітка. Такий собі громадянин світу (посміхається), усе майно котрого вміщується в одну дорожню сумку. Це тонкий психологічний момент, та я не намагаюся купувати житло чи авто в Шанхаї, хоча міг би, і не мрію про те, щоб мої діти народилися тут. Я залишаюся в Китаї зараз, бо бачу перспективу для цієї країни і перспективу для власного розвитку. Мій колишній керівник говорив: «Не повертайся в Україну за жодні гроші, які тобі пропонуватимуть,  бо ти втратиш свій світогляд, оскільки знову доведеться жити зовсім іншими категоріями». Можливо, він і правий, проте виїздити в інший кінець світу не хочеться. Тому потрібно змінювати психологію в самій Україні…

Резюме.

Читаючи оцінки заробітчан або переселенців з України до Китаю, необхідно пам`ятати, що у свій час США, Канада, Австралія, велика кількість країн Латинської Америки та деякі частини Африки були  сформовані на основі емігрантів з європейських країн, які були незадоволені рівнем життя або (і) репресіями у своїх країнах (Великобританія, Іспанія, Франція, Португалія, Німеччина, Італія, Японія, Росія, Україна, ін.). Із входженням України до євроатлантичного простору рівень еміграції з України, можливо буде збільшуватися, проте Україна, очевидно, буде також збільшувати свою привабливість для багатьох людей з різних країн.