Для китайців і українців – діалог з послом у КНР про російську анексію українського Криму

Кримський півострів України є логічним продовженням степів материкової частини України і життєво залежний від українських ресурсів. Московська держава окупувала Кримський півострів України по своєму знаменитому принципу “Як не з`їм, то надкушу”, – по такому принципу Кремль захопив багато територій які ніколи не міг освоїти і забезпечити задовільний рівень життя людей.

На сайті Посольства України в КНР розміщені розгорнуті відповіді посла України на такі питання:

  1. Питання: Чому Україна стверджує, що Крим належить їй, адже півострів став територією Російської Федерації за результатами референдуму?
  2. Питання: Україна коли-небудь поверне Крим? Чи його втрачено назавжди?
  3. Питання: У ЗМІ з’являється інформація про зростання кількості російських військ на Кримському півострові. Як Ви можете це прокоментувати?
  4. Питання:  Пане Посол, скажіть, будь-ласка, чому Україна так наполягає на поверненні Криму, якщо для Росії цей півострів – її територія?
  5. Питання:  Останнім часом у ЗМІ, насамперед, російських, поширюється інформація про активізацію контактів Китаю з Кримом, зокрема, візити китайських делегацій на півострів для налагодження співробітництва в туристичній, освітянській та інших сферах. Скажіть, наскільки ця інформація відповідає дійсності?

Далі подані розгорнуті відповіді на ці питання.

Питання: Чому Україна стверджує, що Крим належить їй, адже півострів став територією Російської Федерації за результатами референдуму?

–        Давайте відразу домовилось про правильну термінологію: згідно з міжнародним правом Автономна Республіка Крим була і залишається територією України. П’ять років тому, грубо порушивши всі його норми, російські війська розпочали заздалегідь сплановану окупацію Криму. 20 лютого 2014 року на півострові з’явилися так звані “зелені чоловічки” – озброєні військові без розпізнавальних знаків. Водночас під керівництвом офіцерів російських спецслужб було створено й озброєно незаконні збройні формування найманців з-поміж місцевих жителів.

26 лютого 2014 року в адміністративному центрі Криму – Сімферополі – зібрався 12-ти тисячний мітинг кримчан на підтримку територіальної цілісності України. На противагу йому поплічники російських окупантів організували мітинг “Русского єдінства”. У результаті сутичок між мітингувальниками двоє людей загинули, кілька десятків отримали поранення. Згодом, після окупації півострова, слідчий комітет Росії влаштував політичне судилище над групою кримських татар – учасників проукраїнського мітингу.

Уже на другий день російські бойовики захопили будівлі парламенту та уряду Криму й вивісили над ними прапор РФ. Ухвалити рішення про призначення референдуму щодо статусу Криму росіяни примусили депутатів Верховної ради півострова, погрожуючи зброєю.

У наступні кілька днів «зелені чоловічки» захопили магістралі півострова, адміністративні будівлі, взяли в облогу гарнізони Збройних сил України, морські порти й аеропорти. Президент В.Путін стверджував, що ці озброєні люди – місцеві жителі, які придбали уніформу в крамницях. Однак пізніше російський Президент публічно визнав, що це насправді була операція російських збройних сил, якою він особисто керував, а “зелені чоловічки” – військовослужбовці ЗС РФ.

16 березня 2014 року в Криму поспіхом був проведений інсценований референдум, на якому під дулами автоматів кримчани робили свій «вільний» вибір щодо приналежності до РФ. Референдум цей був абсолютно фальшивим, незаконним і повністю суперечив положенням Конституції України, де чітко зазначено: голосування може бути проведено тільки на вимогу не менше як 3 мільйонів громадян; референдум повинен мати всеукраїнський характер і може бути оголошений лише Верховною Радою України. Жодну з цих умов не було виконано. Жодних ознак демократії чи вільного волевиявлення громадян! Тому Україна і весь цивілізований світ, включаючи Китай, не визнали результати такого голосування.  Міжнародні організації рішуче засудили дії Росії. За ці п’ять років було ухвалено три резолюції ООН щодо Криму. Низка західних країн запровадили проти РФ економічні санкції.

Відтоді минуло п’ять років і ситуація на анексованому Росією українському півострові залишається напруженою: репресії, обшуки, вбивства, тортури, переслідування і зникнення журналістів, заборона діяльності представницьких інституцій кримськотатарського народу, політично мотивовані переслідування релігійних діячів та представників конфесій, витіснення корінного і українського населення з півострова, тотальна русифікація.  Повернути свої законні території і зупинити цей терор ми можемо лише за допомогою мобілізації світової спільноти з тим, щоб ізолювати Росію, змусити її рахуватися з міжнародними нормами і нести повну відповідальність за заподіяні злочини.

Часто доводиться чути – кримчани не любили Україну й хотіли жити саме в Росії. Це ще одна безсоромна брехня: за всі часи незалежності України на жодних виборах політичні партії Криму, які виступали за приєднання до Росії, не набирали більше 5 % голосів. Не дарма російські окупанти запровадили закон, за яким публічне висловлення сумніву щодо правомірності перебування півострова у складі Росії карається тюремним ув’язненням терміном до двох з половиною років.

Питання: Україна коли-небудь поверне Крим? Чи його втрачено назавжди?

Відповідь: Україна не визнає й ніколи не визнає незаконну окупацію Криму Російською Федерацією. Кримський півострів залишається невід’ємною частиною України. Ніколи не визнають російську анексію Криму й відповідальні члени міжнародної спільноти, оскільки це створило б надзвичайно небезпечний прецедент і зруйнувало б усю сучасну систему міжнародної безпеки.

Отже, Крим – це наша земля, яку ми обов’язково повернемо. Питання лише в тому, коли саме це станеться.

Наївно було б сподіватися, що російські окупанти вже завтра звільнять півострів і повернуть його Україні. На мою думку, такий сценарій за нинішнього керівництва Кремля неможливий, оскільки саме завдяки загарбанню Криму В.Путіну вдалось відволікти увагу більшості росіян Росії від занепаду економіки країни, наростання кризових явищ у всіх сферах життя і на якийсь час стати ледве не героєм, який повертає колишню велич Російської імперії.

Україна робить і робитиме надалі все можливе для відновлення своєї територіальної цілісності і звільнення своїх територій від окупантів. Реалізувати таке складне завдання ми можемо виключно політико-дипломатичним шляхом: через міжнародні суди, переговори, санкції тощо.

Так, процес повернення Криму довготривалий і потребує прагматичних, виважених кроків як з боку України, так і з боку світової спільноти.

Оскільки для українців, на відміну від наших східних сусідів, людське життя має абсолютну цінність, ми повністю виключаємо варіанти силового звільнення Криму. Возз’єднання Криму з Україною, так само як і Тайваню з материковим Китаєм, можливе лише цивілізованим шляхом. Глибоко впевнений у невідворотності цього процесу.

Звідки ж у мене такий оптимізм? За даними опитувань російських громадян, уже зараз значна частина тих, хто радісно вітали анексію Криму 5 років тому, сумніваються у правильності тодішніх дій свого керівництва. До них починає доходити, що тепер уже вони, а не українські платники податків змушені утримувати півострів, що особливо відчутно на фоні стрімкого падіння доходів пересічних росіян. За оцінками експертів, які порахували витрати на утримання Криму, а також збитки від запроваджених проти Росії у зв’язку з анексією міжнародних санкцій, півострів уже обійшовся Росії у 150 млрд. дол. І це лише початок!

Раніше чи пізніше й російські еліти зрозуміють, що авантюрна зовнішня політика, яка поставила хрест на подальшому розвитку Російської Федерації, завдала величезної шкоди її міжнародному авторитету, суперечить національним інтересам Росії й узагалі веде в глухий кут. Єдиний вихід із цієї ситуації – повернення Москви в політико-правове поле, дотримання нею міжнародного права й узятих на себе міжнародних зобов’язань. А це, у свою чергу, неможливе без повернення Криму Україні.

Питання: У ЗМІ з’являється інформація про зростання кількості російських військ на Кримському півострові. Як Ви можете це прокоментувати?

Відповідь: П’ять років окупації Криму Російською Федерацією яскраво продемонстрували не лише українцям, а й світовій спільноті приховані причини захоплення півострова, а саме: створення плацдарму для реалізації військових погроз країнам Європи, воєнно-стратегічне домінування в усьому Чорноморсько-Середземноморському регіоні. Для Кремля захист «руських» чи «російськомовного населення» завжди був лише приводом для задоволення власних імперських амбіцій.

За ці п’ять років Росія перетворила Крим на потужну військову базу з повноцінними сухопутним, повітряними і морськими компонентами. Вочевидь, рівень мілітаризації Криму є безпрецедентним. Наведу лише деякі приклади.

По-перше, кількість особового складу ЗС РФ на півострові у порівнянні з до-окупаційним періодом збільшилась більше ніж удвічі – з 12 500 до 32 000 осіб. У найближчі п’ять років ця цифра має зрости до 43 000 осіб.

По-друге, у Криму сьогодні фактично сформовано «тріаду» носіїв тактичної ядерної зброї (надводні і підводні човни, стратегічні бомбардувальники, ракетні комплекси), повністю відновлено й модернізовано інфраструктуру для її зберігання.

По-третє, Росія перетворила Крим на полігон для військових випробувань: тут розміщують найновітніші зразки озброєнь та військової техніки; проекти з розвитку воєнної інфраструктури фінансуються в пріоритетному порядку; окупантів не зупиняє й те, що вони фактично руйнують найважливіші сфери життєдіяльності півострова: від туристичної галузі – до збереження унікального екологічного ландшафту регіону.

Більше того, Росія намагається поширити мілітаризацію на весь регіон Чорного і Азовського морів: збільшення числа російських військових кораблів в Азовському морі та їхня дислокація на всій території моря, введення додаткових військових сил під приводом захисту Керченського мосту, провокації та поступове витіснення України з Азовського моря.

Військове накопичення сил в регіоні Кремль пояснює необхідністю відбиття міфічного наступу з боку України, розширенням НАТО на схід, розгортанням американської системи ПРО поблизу кордонів РФ, передислокацією окремих бойових частин Альянсу впритул до Росії, збільшенням спільних навчань НАТО тощо. Однак, Європа лише реагує на загрози, які створює Росія. Причому ця реакція, в першу чергу, полягає в запровадженні економічних та технологічних санкцій проти РФ, різкому засудженні її агресивних дій та виявленні солідарності з Україною. Ніхто не хоче воювати з Росією, а агресивну політику Кремля і Захід, і Україна намагаються стримати шляхом посилення обмежувальних заходів, щоб примусити російські еліти зрозуміти, що успішний розвиток Росії неможливий без відмови від авантюрної й агресивної політики.

Питання: Пане Посол, скажіть, будь-ласка, чому Україна так наполягає на поверненні Криму, якщо для Росії цей півострів – її територія?

Твердження про начебто «історичну належність» Криму Росії позбавлене будь-якого підґрунтя. Це вигаданий ідеологами Російської імперії міф, який радо підхопили «радянські імперіалісти» і який так активно нав’язувався  російською пропагандою, що проник і в інші країни.

Але давайте розберемося. Якщо відкинути стародавню історію, коли цей півострів населяли древні народи й він був то грецькою колонією, то перебував у складі Римської імперії, й розглядати осяжну історичну перспективу, корінним населенням Криму є кримські татари, які мешкали там за сотні років до захоплення Кримського ханства Росією у 1783 році під приводом «помсти» за завдані «кримськими хижаками» образи.  До цього часу якщо на півострові й були якісь росіяни, то хіба що військовополонені.  Так само росіяни підкоряли й приєднували Україну, Литву, частину Польщі, Фінляндію, Центральну Азію… Список можна продовжувати ще довго, й охопить він навіть Китай! Саме так, відомо ж, що свого часу Росія, користуючись тимчасовою слабкістю китайської імператорської влади, відібрала у китайців дуже великі території, значну більшість яких Китаю так і не було повернуто.

Але повернімось до Криму. У ході Другої світової війни Москва, огульно й абсолютно безпідставно звинувативши кримських татар у колабораціонізмі, депортувала їх у віддалені райони Казахстану й Сибіру. Їхні домівки зайняли переселенці з Росії, які, як виявилось, не змогли, на відміну від кримських татар, вести сільське господарство в умовах дуже посушливого клімату. Визнаючи економічну збитковість віддаленого регіону й неможливість його забезпечення навіть водою, Москва у 1954 році ініціювала передачу півострова Українській Радянській Республіці, від чого тодішнє керівництво України, до речі, було зовсім не в захваті, розуміючи, скільки ресурсів і зусиль доведеться витратити, щоб налагодити на півострові нормальне господарське життя. Хочу наголосити, що Крим Росія саме передала Україні з дотриманням усіх юридично-правових норм, а не подарувала.

«Повернення» територій під приводом «відновлення історичної справедливості» – надзвичайно небезпечне гасло, оскільки його реалізація повністю суперечить міжнародному праву й може призвести до жахливих наслідків. Керуючись цим гаслом, росіяни можуть висунути претензії на багато які регіони, які колись входили до складу Російської імперії. Скажімо, росіяни цілком можуть вважати, що Харбін чи Далянь були побудовані підданими Російської імперії й «завжди були російськими містами». Правда, ж це видається маячнею?  Але ж у випадку з Кримським півостровом сталось саме так: міф, брехня і перекручення історичних фактів на виправдання нео-імперських амбіцій призвели до справжньої трагедії.

Питання:  Останнім часом у засобах масової інформації, насамперед, російських, поширюється інформація про активізацію контактів Китаю з Кримом, зокрема, візити китайських делегацій на півострів для налагодження співробітництва в туристичній, освітянській та інших сферах. Скажіть, наскільки ця інформація відповідає дійсності?

Відповідь: Для початку хочу чітко пояснити: Китай, як і вся міжнародна спільнота, не визнавав і не визнає спроби незаконної анексії Російською Федерацією Криму, чітко заявляє про підтримку суверенітету та територіальній цілісності України й демонструє такий підхід на практиці. Станом на сьогодні, нашому Посольству невідомі випадки офіційних контактів чи візитів посадовців КНР до тимчасово окупованого українського Криму чи їхньої участі у заходах, що їх влаштовують окупаційні влада Криму та Російська Федерація на анексованому півострові.

Оскільки залучити до своїх заходів офіційних представників не вдається, Москва, щоб створити принаймні видимість легітимізації незаконної окупації Криму, всіляко намагається «затягнути» на окупований півострів хоча б приватних осіб та співробітників недержавних установ Китаю. Такі дії є, м’яко кажучи, негідні, адже у Кремлі прекрасно розуміють, що такі поїздки не лише є грубим порушенням як українського, так і міжнародного законодавства, але й суперечать офіційній позиції КНР.

За цих обставин окупантам не залишається нічого іншого, як вдаватись для реалізації їхніх підступних цілей до розповсюдження фейкових новин.

Яскравий приклад цього – широко розтиражована російськими ЗМІ фейкова заява прес-служби т.зв. «міжнародного дитячого центру «Артек» про візит до табору нібито «глави Управління міжнародних обмінів» Чженчжоуського університету То Чжоу, який начебто пообіцяв привозити на окупований півострів групи китайських дітей для відпочинку й вивчення російської мови.

Як з’ясувалось, згадана особа не тільки не є начальником Управління Чженчжоуського університету, але й узагалі не працює в цьому престижному навчальному закладі й не має права щось заявляти від його імені, про що Університет офіційно інформував Посольство (див. посилання – Letter_from_University.pdf).

Такими діями Росія, переслідуючи свої неблаговидні політичні цілі,  намагається торпедувати давні дружні стосунки довіри і взаємоповаги  між Україною та КНР.

Однак, єдиним результатом поширення росіянами недостовірної інформації й відверто вигаданих новин буде повна втрата довіри до російських ЗМІ.

Джерело: Діалог з Послом

Китай, Україна і РФ у ТОП-12 постачальників антрациту у світі

MarketResearchNest.com опублікував звіт Anthracite Industry Depth Research Report , що містить  комплексний аналіз ринку промисловості антрациту за типами, програмами, гравцями та регіонами. Цей звіт також відображає виробництво, споживання, доходи, асортимент з з минулого періоду і прогноз до майбутнього часу  2013-2023 рр.  Звіт опубліковано  20 квітня 2018 року.

У розділ аналізу гравців на ринку входять основні постачальники, з базовою інформацією про компанію, категорії товарів, обсягу продаж, доходу (млн. дол. США), ціни та валової маржі (%). Всі дані можна переглянути у платному звіті, а тут моживо навести лише місця у ТОП-12 основних компаній-постачальників по країнам:

  1. Yang Quan Coal Industry (China)
  2. Shanxi Jincheng Anthracite Mining (China)
  3. Henan Shenhuo Coal and Power (China)
  4. Beijing Jingmei Group (China)
  5. Shanxi Lanhua Sci-Tech Venture (China)
  6. Siberian Anthracite (Russia)
  7. DTEK (Ukraine)
  8. Sadovaya Group (Ukraine)
  9. Beijing Haohua Energy Resource (China)
  10. Union Corporate (China)
  11. Shenhua Group (China)
  12. VostokCoal (Russia)

Як бачимо, у збуті антрациту №№1-5 –  китайські компанії, №6 – російська компанія “Сибірський Антрацит”, №№7,8 – українські компанії, №№9-11 – китайські компанії, №12 – російська компанія.

Якщо застосувати принцип “шукайте кому вигідно” відносно гібридної війни РФ проти України на Донбасі, то ця війна вигідна китйським і російським конкурентам українських шахтарів, адже там добувається помітна частина антрациту. Ймовірно, не випадково на Донбасі були помічені “ополченці” з російських шахт-конкурентів українських шахтарів.

Безробітні російські шахтарі Кузбасу приїхали на Донбас воювати
Безробітні жебраки з російських шахт Кузбасу приїхали в Донбас знищувати українську вугільну промисловість

Довідка про MarketResearchNest.com – це широка і повна колекція продуктів та послуг з дослідження ринку в Інтернеті. На сайті пропонуються звіти майже всіх провідних видавців, які щоденно оновлюються, щоб надати підписникам миттєвий доступ до найповнішої та найновішої у світі бази даних експертів про глобальні галузі, організації, продукти та тенденції.

Президент Європейської Ради про єдність ЄС у відносинах з Україною, Росією, КНР і США

Ймовірно, наймудріший серед поляків, Президент Європейської Ради Дональд Туск в інтерв’ю польському телеканалу tvn24 (www.tvn24.pl) заявив, що “Відносини ЄС із Росією є винятково напруженими і тому ми  маємо дуже важливі інтереси, які пов’язані з географією.

Ще раз повторю: я б очікував на більшу й позитивнішу активність з боку Варшави, оскільки дуже важливо утримати позитивну атмосферу навколо України… Це першочергова справа, але за останні два роки з’явилися запитання щодо політичної підтримки Польщею України. … Польща не може загальмувати в ЄС усі негативні процеси, наприклад, просування в Європі проекту “Північний потік-2″, але Варшава повинна бути безумовним лідером у підтримці незалежності України й свого роду політичним опікуном українських інтересів”.

За останні два роки важливим засобом підбурювання поляків проти України стала російська залізнична гілка Транссибірської залізниці, яка стала частиною китайського проекту нового Шовкового Шляху «Один пояс, один шлях». Це  ініціатива, що передбачає 1 трлн дол інвестицій і може охопити понад 60 країн світу. Ініціативу проголосив у вересні 2013 лідер Китаю Сі Цзіньпін. Найкоротший залізничний шлях йшов через Україну, з Казахстану, проте Кремль за допомогою війни зруйнував цей шлях і міністр оборони РФ Шойгу (етнічний китаєць/тувинець) за допомогою залізничних військ проклав гілку цього шляху до Білорусі, де Кремль більше ніж 25 років підтримує керівником держави Лукашенка. Китай зробив  величезні інвестиції в транспортну інфраструктуру Білорусі. З Білорусі залізниця КНР-ЄС  продовжена у Польщу і до інших країн ЄС, що дає в руки Кремлю нові важелі тиску на Польщу.

Президент Європейської Ради Дональд Туск в інтерв’ю  телеканалу tvn24 зазначив, що його політичною ціллю під час роботи у Брюсселі є утримання єдності ЄС щодо України й агресії РФ на Донбасі. Також він зауважив, що багато країн хочуть мати хороші економічні відносини з Росією і не готові за будь-яку ціну йти на загострення з нею. Натомість, його завдання – зробити усе можливе, аби ЄС діяв як одна зріла політична організація …  Тому, не було жодних сумнівів, що справа Скрипаля і реакція на неї РФ вимагають солідарності з Великою Британією. Дональд Туск приємно вражений масштабами підтримки навіть серед тих політиків, хто донині були дуже приязно налаштовані до президента Путіна і Росії. Світ є настільки складним і повним загроз на глобальному рівні, що єдність ЄС сьогодні має бути як у справах відносин з Росією, так і Китаю чи США.

Довідка про Дональда Туска: Дональд Францішек Туск (пол. Donald Franciszek Tusk; нар. 22 квітня 1957, Ґданськ, ПНР) — польський політик, Голова Європейської Ради з 1 грудня 2014 (переобраний 9 березня 2017 року), колишній прем’єр-міністр Польщі, співзасновник та голова партії «Громадянська платформа».

ВИСНОВКИ. Історія показала, що всякий транспортний шлях через Росію використовується Кремлем для шантажу сусідів. Кремль ніколи не відмовиться від цього  та від підривної роботи проти сусідів. Тому необхідно прокладати нові транспортні артерії з Азії, з Китаю не через РФ, а по іншим маршрутам.

Ключові гравці на ринку антрациту у 2018-2025 роках – КНР, Україна і РФ?

Частка антрациту на ринку за виробниками, прогноз до 2025 року.

Доповідь Global Anthracite Market Research 2018-2025 (Глобальне дослідження ринку антрациту 2018-2025) відстежує основні ринкові події, включаючи випуск продукції, технологічні розробки, злиття та поглинання, а також інноваційні бізнес-стратегії, які вибирають основні гравці ринку. Окрім стратегічного аналізу ключових мікрорівнів, доповідь також зосереджується на специфічних для промисловості водіях, обмеженнях, можливостях та викликах на ринку антрациту. Цей дослідницький звіт пропонує глибокий аналіз розміру ринку (доходу), частки ринку, основних сегментів ринку та різних географічних регіонів, прогноз на найближчі п’ять років, основні ринкові гравці та тенденції розвитку преміум-класу. Він також зосереджується на ключових гравцях, обмеженнях, можливостях та викликах.

Провідними компаніями є Ян Цюань (Китай), Shanxi Jincheng Anthracite Mining (Китай), Henan Shenhuo Coal & Power (Китай), Beijing Jingmei Group (Китай), Shanxi Lanhua Sci-Tech Venture (Китай), Сибірський антрацит (Росія) , “ДТЕК” (Україна), Sadovaya Group (Україна), “Beijing Haohua Energy Resource” (Китай), “Юніон Корпорація” (Китай), “Shenhua Group” (Китай), VostokCoal (Росія).

Як видно з даного переліку, на ринку глобальних гравців присутні 8 компаній з КНР, 2 компанії з України та дві з РФ. Очевидно, що важливою ціллю російського нападу на український Донбас є руйнування добування антрациту, як конкурентів російських та китайських підприємств.

У звіті розглядаються фактори, що впливають на ринок, Porter 5 Forces, Market Share Analysis, Price trend analysis, Product Benchmarking та профілі компаній. Ринок антрациту сегментований на основі таких добавок, як Standard Coal, TJP Filter Material.

Крім того, ринок сегментований на основі таких додатків, як добрива, кераміка, кування, доменна піч, інше.

Читайте більше на сайті http://www.belairdaily.com