Отже, Крим – це наша земля, яку ми обов’язково повернемо. Питання лише в тому, коли саме це станеться.
Наївно було б сподіватися, що російські окупанти вже завтра звільнять півострів і повернуть його Україні. На мою думку, такий сценарій за нинішнього керівництва Кремля неможливий, оскільки саме завдяки загарбанню Криму В.Путіну вдалось відволікти увагу більшості росіян Росії від занепаду економіки країни, наростання кризових явищ у всіх сферах життя і на якийсь час стати ледве не героєм, який повертає колишню велич Російської імперії.
Україна робить і робитиме надалі все можливе для відновлення своєї територіальної цілісності і звільнення своїх територій від окупантів. Реалізувати таке складне завдання ми можемо виключно політико-дипломатичним шляхом: через міжнародні суди, переговори, санкції тощо.
Так, процес повернення Криму довготривалий і потребує прагматичних, виважених кроків як з боку України, так і з боку світової спільноти.
Оскільки для українців, на відміну від наших східних сусідів, людське життя має абсолютну цінність, ми повністю виключаємо варіанти силового звільнення Криму. Возз’єднання Криму з Україною, так само як і Тайваню з материковим Китаєм, можливе лише цивілізованим шляхом. Глибоко впевнений у невідворотності цього процесу.
Звідки ж у мене такий оптимізм? За даними опитувань російських громадян, уже зараз значна частина тих, хто радісно вітали анексію Криму 5 років тому, сумніваються у правильності тодішніх дій свого керівництва. До них починає доходити, що тепер уже вони, а не українські платники податків змушені утримувати півострів, що особливо відчутно на фоні стрімкого падіння доходів пересічних росіян. За оцінками експертів, які порахували витрати на утримання Криму, а також збитки від запроваджених проти Росії у зв’язку з анексією міжнародних санкцій, півострів уже обійшовся Росії у 150 млрд. дол. І це лише початок!
Раніше чи пізніше й російські еліти зрозуміють, що авантюрна зовнішня політика, яка поставила хрест на подальшому розвитку Російської Федерації, завдала величезної шкоди її міжнародному авторитету, суперечить національним інтересам Росії й узагалі веде в глухий кут. Єдиний вихід із цієї ситуації – повернення Москви в політико-правове поле, дотримання нею міжнародного права й узятих на себе міжнародних зобов’язань. А це, у свою чергу, неможливе без повернення Криму Україні.
Відповідь: П’ять років окупації Криму Російською Федерацією яскраво продемонстрували не лише українцям, а й світовій спільноті приховані причини захоплення півострова, а саме: створення плацдарму для реалізації військових погроз країнам Європи, воєнно-стратегічне домінування в усьому Чорноморсько-Середземноморському регіоні. Для Кремля захист «руських» чи «російськомовного населення» завжди був лише приводом для задоволення власних імперських амбіцій.
За ці п’ять років Росія перетворила Крим на потужну військову базу з повноцінними сухопутним, повітряними і морськими компонентами. Вочевидь, рівень мілітаризації Криму є безпрецедентним. Наведу лише деякі приклади.
По-перше, кількість особового складу ЗС РФ на півострові у порівнянні з до-окупаційним періодом збільшилась більше ніж удвічі – з 12 500 до 32 000 осіб. У найближчі п’ять років ця цифра має зрости до 43 000 осіб.
По-друге, у Криму сьогодні фактично сформовано «тріаду» носіїв тактичної ядерної зброї (надводні і підводні човни, стратегічні бомбардувальники, ракетні комплекси), повністю відновлено й модернізовано інфраструктуру для її зберігання.
По-третє, Росія перетворила Крим на полігон для військових випробувань: тут розміщують найновітніші зразки озброєнь та військової техніки; проекти з розвитку воєнної інфраструктури фінансуються в пріоритетному порядку; окупантів не зупиняє й те, що вони фактично руйнують найважливіші сфери життєдіяльності півострова: від туристичної галузі – до збереження унікального екологічного ландшафту регіону.
Більше того, Росія намагається поширити мілітаризацію на весь регіон Чорного і Азовського морів: збільшення числа російських військових кораблів в Азовському морі та їхня дислокація на всій території моря, введення додаткових військових сил під приводом захисту Керченського мосту, провокації та поступове витіснення України з Азовського моря.
Військове накопичення сил в регіоні Кремль пояснює необхідністю відбиття міфічного наступу з боку України, розширенням НАТО на схід, розгортанням американської системи ПРО поблизу кордонів РФ, передислокацією окремих бойових частин Альянсу впритул до Росії, збільшенням спільних навчань НАТО тощо. Однак, Європа лише реагує на загрози, які створює Росія. Причому ця реакція, в першу чергу, полягає в запровадженні економічних та технологічних санкцій проти РФ, різкому засудженні її агресивних дій та виявленні солідарності з Україною. Ніхто не хоче воювати з Росією, а агресивну політику Кремля і Захід, і Україна намагаються стримати шляхом посилення обмежувальних заходів, щоб примусити російські еліти зрозуміти, що успішний розвиток Росії неможливий без відмови від авантюрної й агресивної політики.
Питання: Пане Посол, скажіть, будь-ласка, чому Україна так наполягає на поверненні Криму, якщо для Росії цей півострів – її територія?
Твердження про начебто «історичну належність» Криму Росії позбавлене будь-якого підґрунтя. Це вигаданий ідеологами Російської імперії міф, який радо підхопили «радянські імперіалісти» і який так активно нав’язувався російською пропагандою, що проник і в інші країни.
Але давайте розберемося. Якщо відкинути стародавню історію, коли цей півострів населяли древні народи й він був то грецькою колонією, то перебував у складі Римської імперії, й розглядати осяжну історичну перспективу, корінним населенням Криму є кримські татари, які мешкали там за сотні років до захоплення Кримського ханства Росією у 1783 році під приводом «помсти» за завдані «кримськими хижаками» образи. До цього часу якщо на півострові й були якісь росіяни, то хіба що військовополонені. Так само росіяни підкоряли й приєднували Україну, Литву, частину Польщі, Фінляндію, Центральну Азію… Список можна продовжувати ще довго, й охопить він навіть Китай! Саме так, відомо ж, що свого часу Росія, користуючись тимчасовою слабкістю китайської імператорської влади, відібрала у китайців дуже великі території, значну більшість яких Китаю так і не було повернуто.
Але повернімось до Криму. У ході Другої світової війни Москва, огульно й абсолютно безпідставно звинувативши кримських татар у колабораціонізмі, депортувала їх у віддалені райони Казахстану й Сибіру. Їхні домівки зайняли переселенці з Росії, які, як виявилось, не змогли, на відміну від кримських татар, вести сільське господарство в умовах дуже посушливого клімату. Визнаючи економічну збитковість віддаленого регіону й неможливість його забезпечення навіть водою, Москва у 1954 році ініціювала передачу півострова Українській Радянській Республіці, від чого тодішнє керівництво України, до речі, було зовсім не в захваті, розуміючи, скільки ресурсів і зусиль доведеться витратити, щоб налагодити на півострові нормальне господарське життя. Хочу наголосити, що Крим Росія саме передала Україні з дотриманням усіх юридично-правових норм, а не подарувала.
«Повернення» територій під приводом «відновлення історичної справедливості» – надзвичайно небезпечне гасло, оскільки його реалізація повністю суперечить міжнародному праву й може призвести до жахливих наслідків. Керуючись цим гаслом, росіяни можуть висунути претензії на багато які регіони, які колись входили до складу Російської імперії. Скажімо, росіяни цілком можуть вважати, що Харбін чи Далянь були побудовані підданими Російської імперії й «завжди були російськими містами». Правда, ж це видається маячнею? Але ж у випадку з Кримським півостровом сталось саме так: міф, брехня і перекручення історичних фактів на виправдання нео-імперських амбіцій призвели до справжньої трагедії.
Питання: Останнім часом у засобах масової інформації, насамперед, російських, поширюється інформація про активізацію контактів Китаю з Кримом, зокрема, візити китайських делегацій на півострів для налагодження співробітництва в туристичній, освітянській та інших сферах. Скажіть, наскільки ця інформація відповідає дійсності?
Відповідь: Для початку хочу чітко пояснити: Китай, як і вся міжнародна спільнота, не визнавав і не визнає спроби незаконної анексії Російською Федерацією Криму, чітко заявляє про підтримку суверенітету та територіальній цілісності України й демонструє такий підхід на практиці. Станом на сьогодні, нашому Посольству невідомі випадки офіційних контактів чи візитів посадовців КНР до тимчасово окупованого українського Криму чи їхньої участі у заходах, що їх влаштовують окупаційні влада Криму та Російська Федерація на анексованому півострові.
Оскільки залучити до своїх заходів офіційних представників не вдається, Москва, щоб створити принаймні видимість легітимізації незаконної окупації Криму, всіляко намагається «затягнути» на окупований півострів хоча б приватних осіб та співробітників недержавних установ Китаю. Такі дії є, м’яко кажучи, негідні, адже у Кремлі прекрасно розуміють, що такі поїздки не лише є грубим порушенням як українського, так і міжнародного законодавства, але й суперечать офіційній позиції КНР.
За цих обставин окупантам не залишається нічого іншого, як вдаватись для реалізації їхніх підступних цілей до розповсюдження фейкових новин.
Яскравий приклад цього – широко розтиражована російськими ЗМІ фейкова заява прес-служби т.зв. «міжнародного дитячого центру «Артек» про візит до табору нібито «глави Управління міжнародних обмінів» Чженчжоуського університету То Чжоу, який начебто пообіцяв привозити на окупований півострів групи китайських дітей для відпочинку й вивчення російської мови.
Як з’ясувалось, згадана особа не тільки не є начальником Управління Чженчжоуського університету, але й узагалі не працює в цьому престижному навчальному закладі й не має права щось заявляти від його імені, про що Університет офіційно інформував Посольство (див. посилання – Letter_from_University.pdf).
Такими діями Росія, переслідуючи свої неблаговидні політичні цілі, намагається торпедувати давні дружні стосунки довіри і взаємоповаги між Україною та КНР.
Однак, єдиним результатом поширення росіянами недостовірної інформації й відверто вигаданих новин буде повна втрата довіри до російських ЗМІ.
Джерело: Діалог з Послом
