Північно-східний прохід, або Північний морський шлях, — водний шлях, що пролягає з Європи на Далекий Схід, до Китаю і Індії – уздовж північного узбережжя Євразії в Північному Льодовитому та Тихому океанах. Це морський шлях, ускладнений складною погодою та льодовими умовами, а через ожеледицю тут не можна використовувати будь-які піддони, повідомляє YLE. Період навігації короткий через арктичний клімат. Альтернативою Північно-Східному проходу є морські шляхи через Суецький або Панамський канал.
Глобальне потепління спричинило танення льоду в північних регіонах, і водночас полегшує видобуток нафти, газу та гірських порід в арктичних регіонах.
Північним морським шляхом цікавляться кілька бізнесменів, політиків і чиновників, які вважають, що це заощадить час і гроші.
Однак нове міжнародне дослідження цього не підтверджує. У жовтні 2014 року у виданні Polar Geography була опублікована стаття про економіку, кораблі, море та захист навколишнього середовища, згідно з якою Північно-Східний прохід не такий корисний, як вважається.
Серед дослідників, які проводили дослідження, також був фін Ніку Ківекас, на думку якого в довгостроковій перспективі Північний морський шлях корисніший за Суецький канал, але при цьому необхідно враховувати обставини, що ускладнюють його використання. , а також деякі великі економічні витрати.
Гольфстрім зберігає Баренцеве море вільним від льоду, але більша частина судноплавного моря має майже постійний льодовий покрив.
«Складні погодні умови та рухливі крижані маси можуть перешкоджати руху суден. Йдеться про літній час. Взимку ж весь водний шлях покритий льодом, що вимагає постійного використання криголамів», – пояснив фін.
Розміри суден обмежені мілководдям прибережного Сибірського моря. Однак це впливає на кількість вантажних перевезень.
«На північному узбережжі Сибіру глибина моря невелика, і там не можна використовувати великі вантажні судна. Проблема також у тому, що більшість вантажних суден, які там використовуються, мають ширину більше, ніж ширина криголамів», — пояснив експерт.
За словами дослідницької групи, лід і погодні умови впливають на судноплавство, роблячи його складним і дорогим. Також в регіоні немає портів для причалювання великих кораблів.
Крім того, тамтешні морські служби порятунку та зв’язку не відповідають умовам для здійснення великомасштабних вантажних перевезень.
Суперечки щодо міжнародних морських прав в арктичних морях створюють нестабільну атмосферу в регіоні.
Уявлення Росії та західних країн щодо використання Північно-Східного коридору різні.
У 1878-1879 роках швед фінського походження Адольф Ерік Норденшельд першим перетнув Північно-Східний прохід на шхуні «Вега».
Корабель застряг у льодах біля берегів Сибіру майже рік, перш ніж досягти Берингової протоки.
Радянський Союз використовував Північно-Східний прохід у внутрішніх поставках. Піковим був 1987 рік, коли туди зайшло 331 судно загальною вантажопідйомністю сім мільйонів тонн.
Останній пік вантажоперевезень був у 2013 році, коли було перевезено 1,5 млн тонн вантажів. У 2014 році обсяг вантажоперевезень впав нижче 300 тис. тонн.
За даними дослідників, у 2013 році 71 судно пройшло в Північно-Східному проході і 17 255 суден в Суецькому каналі.
На думку вчених, нові порти та споруди, пов’язані з порятунком і зв’язком, повинні бути побудовані в районах поблизу Північно-Східного проходу, перш ніж цей морський шлях зможе конкурувати з Суецьким каналом.
На думку незалежних експертів, КНР може освоїти Північний морський шлях для певних видів товарів і поступово колонізує російську Північ і Сибір. Очевидно, що корінні жителі узбережжя Північного Льодовитого океану схожі на китайці, а не на росіян. Крім того, Росія має 144 мільйони різнорідного населення, із них у Сибіру і на Далекому Сході – пару десятків мільйонів людей. На відміну від Росії, КНР має населення у країні та у прилягаючих районах до Далекого Сходу і Сибіру – орієнтовно у 10 разів більше ніж Росія. Міністром оборони Росії є китаєць тувинського походження.
Висновки
Ймовірно, головною цінністю Північно-Східного проходу є доступ до освоєння величезних природних ресурсів мілководного Північного Льодовитого океану. Росія показала, що не спроможна освоїти ці ресурси і фактично зберігає їх для Китаю.
Родовища нафти та природного газу, розсипні родовища, поліметалічні конкреції, піщано-гравійні агрегати, риба, тюлені та кити – все це можна знайти в достатку в регіоні.
Політична мертва зона поблизу центру океану також є центром суперечки між Сполученими Штатами, Росією, Канадою, Норвегією та Данією. Він важливий для світового енергетичного ринку , оскільки він може містити 25% або більше нерозвіданих світових ресурсів нафти та газу.
Довідка про Північний Льодовитий океан (Arctic Ocean)
Росія ввела назву Північний Льодовитий океан, хоча на англійській мові використовується більш логічна назва Arctic Ocean. Ймовірно, це зроблене з метою приховання російським терміном (перейшов в українську мову) більш ранніх європейських досліджень Arctic Ocean.
Arctic Ocean (Північний Льодовитий океан) виділений як самостійний на німецькій карті середини 17 століття під назвою Гіперборейський океан — «Океан на крайній півночі» (дав.-гр. Βορέας — Борей, давньогрецький міфічний бог північного вітру, дав.-гр. υπέρ — приставка, яка вказує на перевищення чого-небудь). В іноземних джерелах того часу так само використовувалися назви:Oceanus Septentrionalis — «північний океан» (лат. Septentrio — північ), Μare Glaciale — «Льодовите море» (лат. Glacies — лід). Проте, європейські дослідження Arctic Ocean відомі ще до нашої ери, а у 16-му столітті це була відносно досліджена територія.
Протягом більшої частини європейської історії північні полярні регіони залишалися здебільшого недослідженими, а їхня географія – припущенням. Піфей з Масілії записав розповідь про подорож на північ у 325 р. до н. е. до землі, яку він назвав « Есхат Туле », де Сонце заходило лише на три години щодня, а вода замінювалася застиглою речовиною, «по якій неможливо ані ходити». ані йти на вітрилах». Ймовірно, він описував пухкий морський лід, відомий сьогодні як “growlers” або “bergy bits”; його “Thule” («Туле»), ймовірно, була Норвегія , хоча також припускали Фарерські острови або Шетландські острови.
Карта Арктики Емануеля Боуена 1780-х років містить «Північний океан».
Ранні картографи не були впевнені, чи малювати регіон навколо Північного полюса як сушу (як на карті Йоганнеса Рюйша 1507 року чи карту Герардуса Меркатора 1595 року) чи воду (як на карті світу Мартіна Вальдзеемюллера 1507 року). Палке бажання європейських купців отримати північний шлях, Північний морський шлях або Північно-Західний шлях до “Cathay” (China) («Катай » (Китай)) призвело до того, що вода перемогла, і до 1723 року картографи, такі як Йоганн Хоманн , на латинській мові використали назву «Oceanus Septentrionalis» (“Північний океан») на північний край їхніх діаграм.
Кілька експедицій, які в ту епоху вийшли далеко за Полярне коло , додали лише невеликі острови, такі як Нова Земля (11 століття) і Шпіцберген (1596), однак, оскільки вони часто були оточені паковим льодом , їхні північні межі були не дуже ясні. Творці навігаційних карт , більш консервативні, ніж деякі з більш химерних картографів, як правило, залишали регіон порожнім, лише з фрагментами відомої берегової лінії
У 1878–1880 рр. шведська експедиція під керівництвом Нільса Норденшельда вперше здійснила наскрізне плавання Північним морським шляхом (Північно-Східним проходом). Дрейфуючи на судні «Фрам», норвезький дослідник Фритьоф Нансен зібрав відомості про природу приполярних районів океану. А його земляк Руал Амундсен уперше проплив Північним Льодовитим океаном уздовж північних берегів Північної Америки. Росія змінила назви про перших дослідників.
“Берингове море” назване на честь данського морського офіцера Вітуса Беринга, який знаходився на російській військово-морській службі.
“Море Лаптєвих” назване в честь двоюрідних братів Лаптєвих російським океанографом Шокальським у 1913 році. Проте, до 1935 року море офіційно носило ім’я Норденшельда, шведського полярного дослідника, що пройшов північно-східним морським шляхом із Атлантики до Тихого океану 1878 року на пароплаві «Вега». Сибірські козаки називали його Ленським, за назвою найбільшої річки, що впадає до нього. В іноземних джерелах часто зустрічається назва Сибірське море. Якутською мовою ця частина Льодовитого океану називається «Лаптевтар байҕаллара»
Завдячуючи плаванням голландця Віллема Баренца наприкінці ХVІ ст. була складена карта частини Льодовитого океану, його іменем було названо Баренцево море.
У 20-му столітті, у 1969 році під керівництвом Уоллі Герберта в експедиції на собачих упряжках з Аляски на Шпіцберген за підтримки з повітря вперше перетнули океан на поверхні. Перший морський транзит через північний полюс здійснив у 1958 році підводний човен USS Nautilus , а перший надводний морський транзит відбувся в 1977 році на криголамі NS Arktika .
З 1937 року радянські та російські пілотовані дрейфуючі крижані станції вели інтенсивний моніторинг Північного Льодовитого океану. Наукові поселення були засновані на дрейфуючих льодах і перенесені крижинами на тисячі кілометрів.
У Другій світовій війні європейський регіон Північного Льодовитого океану зазнав серйозних змагань: зобов’язання союзників поповнювати постачання Радянського Союзу через його північні порти наштовхнулося на спротив німецьких військово-морських і повітряних сил.
20 вересня 2006 року фотографії, надіслані європейськими екологічними супутниками , показали, що вічна мерзлота від північної Європи до Північного Льодовитого океану розпушується і тане з безпрецедентною швидкістю.
27 серпня 2012 року Національний центр даних про сніг і лід Сполучених Штатів показав, що супутникове спостереження 26 серпня показало, що площа морського льоду в Північному Льодовитому океані скоротилася лише до 4,1 мільйона квадратних кілометрів, а кількість морський лід у Північному Льодовитому океані влітку зменшився більш ніж на 40%. За словами вченого NASA Джоуї Комісо, влітку 2012 року в Арктиці не було надзвичайно високих температур, а кількість танення льоду в Північному Льодовитому океані влітку була ще більшою несподіванкою. У дослідницькому центрі даних про сніг і лід відзначили, що це явище є сильним сигналом тривалого потепління клімату.Багато вчених прогнозують, що Північний Льодовитий океан може повністю звільнитися від льоду влітку з 2020 по 2030 рік. Це може мати непередбачувані глобальні наслідки для Росії і всієї планети.