Пекінський інтернаціональний фестиваль фільмів (Beijing International Film Festival – BJIFF) був заснований у 2011 році та виріс в одну з наймасштабніших платформ для показу нових фільмів і для зустрічей представників інтернаціональної спільноти виробників фільмів і їх прокату.
На 8-му Пекінському інтернаціональному фестивалі фільмів (BJIFF-2018), який відбудеться в КНР з 15 по 22 квітня 2018 року, українська кіноіндустрія вперше представить національний стенд. Минулого року Україна вперше вийшла з національним стендом на ринок фільмів Північної Америки у рамках Міжнародного фестивалю фільмів у Канаді, в Торонто (The Toronto International Film Festival (TIFF)) з 1976 року).
Серед основних подій фестивалю: урочисті церемонії відкриття та нагородження, головний конкурс Tiantan Award, секція Beijing Film Panorama, кіноринок Beijing Film Market, тематичні форуми (Theme Forums).
Кіноіндустрія Китаю за обсягом касових зборів є другою після США. У 2017 році кінотеатри в КНР відвідали майже 1,6 мільярдів глядачів, а сукупні касові збори зросли до $8,6 мільярдів, при цьому частка китайських фільмів склала майже 54 відсотки. Вартість контрактів, підписаних на кіноринку Пекінського кінофестивалю (Beijing Film Market) склала біля $2,757 млрд у 2017 році.
Розгляд веб-ресурсів “Державного агентства України з питань кіно” або скорочено “Держкіно України” (бюджет на 2018 рік 520.7 млн. гривен) викликає роздратування їх явно незадовільним рівнем. Для прикладу, незадовільно скупою на інформацію є сторінка агенства у Вікіпедії на українській мові з єдиним зображенням у формі чорно-білого герба України. Неприпустимо, що відсутні англомовна й російськомовна сторінки Вікіпедії про державну медіаустанову с бюджетом на 2018 рік більше ніж 500 млн. гривен. Ресурс агенства у Facebook рекламує російсько-український фільм 2015 року про битву під час ДСВ за Севастополь, який зайняв високе місце на BJIFF-2015 в КНР. Про відсталість українських чиновників у своїй сфері свідчить і назва українського державного агенства: Державне агентство України з питань кіно або скорочено Держкіно України, хоча вже давно основним продуктом є відеофільми і цьому відповідають назви фестивалів, для прикладу: The Toronto International Film Festival, Beijing International Film Festival. Очевидно, що застій і “совковість” у подібних назвах ресурсів, за якими слідкують українські чиновники у сфері державної підтримки українських фільмів є відображенням застою у мисленні цих чиновників, що відображається у слабих продажах українських фільмів на інтернаціональних ринках.
На сьогодні китайськими компаніями були придбані права на три українські кінопроекти: фільм-фентезі «Сторожова Застава», анімаційний фільм «Викрадена принцеса» за мотивами казки російського поета Олександра Пушкіна «Руслан і Людмила», кримінальна комедія «DZIDZIO. Контрабас». Дуже дивно, що під час відбиття наступу російських гібридних ССО на Донбас у 2015 році керівник Державного агентства України з питань кіно Іллєнко Пилип рекламує російський фільм про жінку-снайпера часів Другої світової війни у Криму, ін.
Немає сумнівів, що участь України в Пекінському міжнародному фестивалі фільмів (BJIFF-2018) може розкрити український потенціал для міжнародного товариства та може дати розуміння для розвитку галузі створення фільмів в Україні на користь України й українців.
Цікавими для спільної україно-китайської розробки можуть бути фільми на основі елементів спільної історії Китаю та України або СРСР, які не зможуть зняти й показати росіяни.
Для прикладу, у легендарних радянських російських кіно бойовиках 1960-х років “Неуловимые мстители” і “Корона российской империи” серед чотирьох месників є образ “Яшки-цыгана”. Проте, реально у книзі “Красные дьяволята”, яка стала основою цього фільму та у фільмі версії 1925 року був не “Яшка-цыган”, а “китаєць Ю-ю. Пізніше образ китайця Ю-ю несправедливо перетворили у Росії у “негра”, а потім у “Яшку-цигана”. Стали крилатими фрази з фільму: “Вечерней лошадью я уезжаю в Одессу”, “А казачок-то засланный!”, “Ку-ку, Гриня!”, “Вдоль дороги мертвые с косами стоят – и тишина…”.
Ще одним цікавим сюжетом може бути фільм про участь сотень тисяч китайців у революції 1917 року та у Громадянській війні в Росії, у тому числі в Україні, що ретельно приховано у радянській російській історії і невідомо в українській історії.
Не менш цікавим може бути фільм про гібридне захоплення Росією Республіки Тува у Китаю, адже на карті “Республіки Китай” (Тайвань) Республіка Тува до цього часу вважається частиною китайської території, як це було до Громадянської війни в Росії і яка була приєднана до Росії (РСФСР) після Другої світової війни.
Ще одним цікавий сюжет може розкривати фільм про збройний конфлікт між СРСР і КНР на Далекому Сході, на Даманському півострові.
В історії Китаю є багато цікавих історичних сюжетів про події у Сибіру й на Далекому Сході, які можуть зняти українці й китайці і які зможуть знайти інвестиції й фактографічну підтримку в КНР або на Тайвані.
Не варто дивувати китайців постановками про історичні події про далекі застави, адже дуже часто ці неякісні постановки використовують для дискредитації України, тому Державне агентство України з питань кіно повинно відстоювати інтереси України та українців.
Необхідно також вказати, що за своєю ментальністю українцям не менш цікаві індійські фільми, які отримали нові сюжети в сучасній історії. Вихід української кіноіндустрії на індійський ринок з мільярдним населенням також дуже цікавий і корисний. За деякими прогнозами, населення Індії може перевищити населення КНР.
На думку багатьох експертів та глядачів, чиновники Державного агентства України з питань кіно (Голова Держкіно Іллєнко Пилип, ін.) за державні гроші підтримують і рекламують фільми, які часто не представляють у цій сфері українське суспільство, українців та українське кіно. Це видно за назвами і змістом російських та російсько-українських фільмів під час гібридної воєнної й інформаційної агресії Росії проти України, ін. Цю ситуацію та інші недоліки потрібно виправити, тому що вони гальмують розвиток української індустрії фільмів у інтернаціональному виробництві й прокаті, тримаючи її у пострадянському та приросійському руслі.